Публікуємо текст виступу Людмили Мех на пленарному засіданні XXV Міжнародної науково-практичної конференції з питань розвитку й функціонування української мови «Мова. Суспільство. Журналістика».

 

Перш за все, від імені активу Всеукраїнського фонду «Журналістська ініціатива» передаю присутнім організаторам і учасникам ювілейної міжнародної науково-практичної конференції найкращі побажання, бо ж робите справді важливу і благородну справу.

 

А ще – ви надійні партнери з 2008 року. Тоді, після 10-річчя міжнародних журналістських автопробігів «Дорога до Криму: проблеми та перспективи», які проводили очолювані мною дві громадські організації Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів та Всеукраїнський фонд «Журналістська ініціатива», ми вирішили виділити з широкого спектру питань, які висвітлювали учасники акції, одну тему, що стосувалася виключно працівників вітчизняних ЗМІ. Відвідання об’єктів історико-культурної спадщини органічно поєднувалося з мовно-стилістичним навчанням наших колег.

 

Тоді ж уперше запропонували співпрацю нашим шановним науковцям рідного вишу, адже для більшості з нас дорога в професію розпочиналася ще з колишнього факультету журналістики Київського університету. На пропозицію з готовністю відгукнулися науковці кафедри мови та стилістики. Її керівник професор Наталя Петрівна Шумарова, викладачі Людмила Мечиславівна Хоменко та Дмитро Васильович Данильчук зробили високопрофесійний огляд україномовних видань майже з усіх областей України. І це стало приводом для зацікавленої розмови науковців і журналістів, серед яких переважно були головні редактори друкованих видань.

 

Так спільними зусиллями стартував ще один оригінальний проект – всеукраїнський семінар «Культура мови – культура нації». Тоді ми провели його на славній Черкащині, де протягом трьох квітневих днів предметно обговорювали професійні питання, навчалися й підвищували мовний рівень працівників преси, а ще – мали змогу глибше пізнати неповторний Шевченків край, познайомитися його людьми.

 

Колектив Черкаської ОДТРК, який у той час очолював заслужений журналіст України Михайло Михайлович Калініченко, організував незабутню програму семінару. Не дивно, що журналісти після відрядження опублікували в пресі цікаві матеріали з питань мови й культури, а ще власне бачення унікальності батьківщини Великого Кобзаря, хтось – цілі газетні шпальти, а хтось і розвороти. Для нас же, організаторів, цей спільний захід став чудовим приводом для дальшої плідної співпраці з Інститутом журналістики – в межах програми уже відомої на той час Міжнародної науково-практичної конференції «Мова. Суспільство. Журналістика». Біля її витоків стояли наші славетні метри, професори кафедри мови та стилістики, доктори філологічних наук Анастасія Іванівна Мамалига та Олександр Данилович Пономарів, доцент Ольга Михайлівна Пазяк.

 

Понад сотня журналістів з різних регіонів України за більш як десятиріччя, що минуло від першого семінару «Культура мови – культура нації», стали його активними учасниками – і як промовці, і як колеги, що висвітлювали порушені важливі питання в загальнонаціональних і регіональних ЗМІ. Серед тих, хто ділився з аудиторією своїми думками й досвідом – академік Борис Ілліч Олійник, лауреат Шевченківської премії Леонід Петрович Мужук, заслужені журналісти України Олександр Миколайович Савенко, Наталя Миколаївна Черешинська, Михайло Михайлович Сорока, лауреат премії «Київ» ім. Анатолія Москаленка Олександр Васильович Балабко, доценти-мовознавці Ірина Олегівна Мариненко, харків’янин Микола Григорович Зубков та інші.

 

Трансформація програм семінарів і проведення їх у різні роки в різних форматах – у столиці чи в рідному мені Переяславі на Київщині – не змінили основного складника цього заходу: заінтересованої розмови учасників зустрічей, дискусій фахівців і журналістів-практиків про українську мову, її культуру та роль у нашій професії та загалом у суспільстві.

 

Матеріали з наших семінарів, практичні поради публікувалися на початку цього десятиліття в часопису творчої спілки «Журналіст України», але нині, як вам відомо, це видання вже не виходить у світ як періодичне, а лише як альманах (друкована преса переживає кризу, що позначилося, на жаль, і на часопису…). Тому ми вирішили частіше подавати впродовж року мовні поради на веб-сайті фонду «Журналістська ініціатива». Звертаємося до власного електронного архіву – до найбільш цікавих, актуальних публікацій, які, вміщуємо на головній сторінці сайту. Тема ж не повинна випадати з уваги! Ось і в ці дні на нашому сайті вміщено публікації «Письменницький смітничок або Мовні негаразди в художньому слові» та «Культура мови – культура нації (мовностилістичні поради)», які підготував випускник факультету журналістики, лауреат літературних і мистецьких премій, заслужений журналіст України Сергій Володимирович Шевченко – активний учасник наших науково-практичних семінарів.

 

Особливість нинішніх часів – бурхливий прогрес інформаційного суспільства. Дуже швидко розвиваються технічні засоби комунікації. Тепер в Інтернеті, у соціальних мережах кожний може бути «сам собі журналістом». Оперативність повідомлень часом стає важливішою за елементарну грамотність у написанні новини. Як наслідок бачимо зниження планки мовної культури – на жаль, навіть у тій інформації, що оприлюднюють великі (національного масштабу) агенції, не кажучи вже про інші медійні ресурси.

 

Отже, з одного боку, радіємо, що маємо широкий доступ до інформації, а з другого – сумуємо через мовні негаразди в текстах, недбалий виклад, суржикові звороти… Мимоволі пригадується класика Олександра Олеся: «з журбою радість обнялась…» Поет, нагадаю, більш як 100 років тому написав по-філософськи:

 

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто – не знаю я…

 

Але ж, шановні колеги й однодумці, усі ми, тут присутні, маємо твердо знати (і знаємо!), хто має бути дужчий у цій боротьбі – коли йдеться про мову. Її живий організм, хоч і розвивається відповідно до нових умов, потребує постійного догляду. А цей важливий і впливовий догляд забезпечують, зокрема, і кваліфіковані фахівці-мовознавці, і ті, чиє слово читають і чують мільйони. Прикро, коли ведучий програми, артист-комік у телевізійному шоу чи депутат у парламенті «смішать» суржиком… І щоб не був, як сказав поет Олесь, «в сльозах, як в жемчугах, мій сміх», працюймо далі спільно й натхненно, кожний на своєму місці, у своїй професії – дбаймо, щоб культура нашої мови залишалася наріжним каменем високої культури української нації.