Приголомшила сумна звістка з українських теленовин: пішов у засвіти видатний мовознавець, професор Олександр Данилович Пономарів… Сьогодні – в день його народження 17 жовтня – нашого незабутнього Вчителя поховають.

У плеяді щирих учнів професора був наприкінці 1970-х і автор цих рядків – тоді студент-відмінник, іменний стипендіат (навіть певний час голова ради відмінників – було й таке) факультету журналістики Шевченкового університету.

Пригадується нині альма-матер…

  Сорок років тому кафедра стилістики на чолі з Аллою Петрівною Коваль була кураторкою нашого курсу. Завкафедри – невичерпна криниця мудрості. Зовні сувора, навіть коли усміхнена. Горда постава. А серце – добре, а любов до України – безмежна (Алла Петрівна аж світилася, розповідаючи в аудиторії про вихід у світ роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»). Водночас Олександр Данилович – делікатний і доступний – один з улюблених викладачів. Поважний професор, знавець новогрецької мови, корифей культури слова, він не був студентові запанібрата поза лекціями. Але й ніколи не відмовляв здобувачеві знань мати таку розкіш спілкуватися й почуватися з учителем як з рівним – надто коли з’являвся в якихось своїх викладацьких справах у студентському містечку на вулиці Ломоносова.

…Минуло багато літ відтоді. Колишній його студент уже встиг заробити пенсію. А втім, у громадській діяльності щорік зазирав на кафедру тепер уже не факультету, а Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Зустрічаючись, тиснув правицю, здавалося, вічному й незмінному професорові. Та навіть долучався до авторитетних промовців у залі Вченої ради Інституту журналістики, як, наприклад, 25 березня 2011 року (подробиці тієї події зберегла публікація на сайті mediafond.com.ua). Згадаймо нині та вшануймо цим дописом пам’ять мудрого нашого Вчителя.

    Під час ХVІІ Міжнародної науково-практичної конференції з проблем функціонування й розвитку української мови «Мова. Суспільство. Журналістика» тоді відбувся ІІ Всеукраїнський науково-практичний семінар для працівників загальнонаціональних та регіональних ЗМІ «Культура мови – культура нації». Співорганізатор семінару – Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива» – в партнерстві з Інститутом журналістики.

Відкривши захід, що на десятиріччя стане традиційним, професор Пономарів вів засідання спільно з очільницею фонду Людмилою Григорівною Мех. Вчений зробив критичний огляд друкованої періодики й дав слухачам низку корисних порад. Зазначив, зокрема, що дехто з мовців пропонує писати імена в кличному відмінку ось так: Мишо, Дашо, Машо... На відміну від російської мови, в якій триступенева система імен (офіційні імена – Иван, Мария, пестливі – Ваня, Маша, зневажливі – Ванька, Манька), в українській мові система двоступенева (Петро і Петрусь; Михайло і Михасик, Михась). Отож Даша й Миша – це аж ніяк не в традиціях української мови, аргументував професор. А від імені Ігор кличний відмінок має бути не Ігоре, а Ігорю (як у всіх іменників м’якої групи – кобзарю, царю тощо). А ще дехто чомусь вважає, що головка гриба називається шляпка (мовляв, це з народних уст), зауважив доктор філологічних наук. Насправді, за ботанічною термінологією, це шапинка (а от слова шляпа в українській мові немає). Помилково кажуть також ви праві, замість ви маєте рацію (не про радіостанцію, звісно, тут ідеться, а про латинське походження слова рація).

Культура мови – це культура думки, наголосив професор.

Про українську мову й літературу в інформаційному просторі зі знанням справи розповів на семінарі Олександр Миколайович Савенко – в той час генеральний директор Київської державної регіональної телерадіокомпанії. Наступне слово виголосив очільник Українського фонду культури Борис Ілліч Олійник (нині, на жаль, у засвітах і він).

  «Зазвичай у нас передовсім грішать на тиск північного сусіди, – зауважив поет-академік. – Пробачте, а де ж наша держава, котра й пальцем інколи не поворухне, коли згасають чи ледве животіють українські видання? Перш ніж звинувачувати когось, варто спершу подивитися на своїх малоросів, які записалися у великороси і, споконвіку живучи в Україні, так і не спромоглися вивчити рідної мови. Саме вони найголосніше волають про «українізацію». Я звертаюся до питомих росіян. Та перевірте ж нарешті повноваження цих самозванців, котрі, виступаючи від вашого імені, своєю бездарністю компрометують і принижують російську націю.

А нам, українцям, варто застерегти загрозу й з іншого боку, яка безпосередньо заторкує проблему «Культура мови – культура нації». Звичайно, всі мови світу запозичують одна в одної певні терміни – для зручності. Скажімо, англійська в американському варіанті за рік приручає 200–300 слів, в основному наукові терміни. А от незалежна Україна за це 20-ліття вже встигла прихопити з англійської кілька тисяч слів, що межує просто з витісненням корінної мови...

Найпоказовіша ознака провінціалізму і безкультур’я – неперебірливе перевдягання в чуже, котре часто пасує так, як корові сідло. Прислухайтесь: лізинг, факторинг, франчайзинг, факс, ксерокс, принтер, картридж, вінчестер, пенітенціарна (прости, Господи) система. А один чоловік почув по телевізії, як інформував нас «ньюмейкер» Президента. Жоден завойовник так тріумфально не полонив наші міста і села чи вулиці. А всім оцим же «мінісупермаркетам», «блокбастерам» і вище названим покручам в українській мові є свої нормальні відповідники. Це уже, шановні колеги, не смішно.

Я вкотре звертаюся з вимогою створити Комітет захисту української мови від навали безграмотної іноземщини, доки ще не пізно...

…Одне слово, треба вести зважену державну політику. Але як її планувати, скажімо, стосовно розвитку мов нацменшин, коли з паспортів зняли графу «національність»? На якій тепер підставі визначати, де національна «більшина», а де «меншина»? А може для того і зняли родову ознаку, щоб нас остаточно збити з пантелику і щоб ми ніколи не здогадалися, хто з нас «меншина», а хто «більшина», хто нами править? А от хто – найточніше визначила з мужністю воїна духу прекрасна українка Катерина Мотрич у роботі «Ще раз про «мовну єресь» та єретиків, «молоде вино» і «старі міхи», опублікованій у «Слові Просвіти»… Якщо такі особистості стають в обороні мови, ми таки переможемо».

Серед промовців були також Шевченківський лауреат Леонід Петрович Мужук, відомий журналіст і поет Михайло Михайлович Калініченко, вчені-мовознавці з Києва й Харкова, майстри пера з низки областей України. Олександр Данилович запросив до слова й автора цих рядків, відрекомендувавши його як свого колишнього студента. Промовець розповів про типові мовні огріхи у висвітленні діяльності правоохоронних органів (зміст цього й деяких інших виступів див. тут), подякував викладачам за науку й подарував професорові свою нову книжку «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті». Цей збірник публіцистики побачив світ 2010 року. У дарчому написі Олександрові Даниловичу автор заримував кілька жартівливих рядків:

Лікую текстів стилістичний нежить

Без «Мовознавства» купи номерів...

А хто ж той «цензор», що й за мною стежить?

«Культура слова». О. Пономарів.

  Свої книжки з вдячністю подарував тоді й колегам-журналістам, які 2010 року долучилися до інформаційної підтримки книговидавничого проєкту «Толока Шевченків» – саме завдяки йому й вийшов друком згаданий збірник публіцистики.

Ось такий спогад. Суто особистий. І уклін організаторам всеукраїнських семінарів «Культура мови – культура нації». У різні роки в них брали участь директор Інституту журналістики Володимир Володимирович Різун, завкафедри Наталія Петрівна Шумарова, викладачі Анастасія Іванівна Мамалига, Людмила Мечиславівна Хоменко, Дмитро Васильович Данильчук, Ірина Олегівна Мариненко, власне, всіх науковців і творчих людей не перелічиш. Свідомо не пишу тут про визначні досягнення Олександра Даниловича як вченого, перекладача, публіциста, громадського діяча. Про це є стаття Вікіпедії та інші узагальнювальні публікації.

У мене ж глибоко в душі залишаються світлі хвилини того життєдайного цікавого спілкування з людиною, якої поряд уже, на жаль, не буде ніколи. C'est La Vie...

Царство небесне Вам, дорогий наш Учителю!

Сергій Шевченко, заслужений журналіст України, письменник

Фото автора