Письменник Вячеслав Савченко розповідає про війну не лише в романах. Він «за сумісництвом» блогер – автор мініатюр «Хроніки хунти», які писав, захищаючи Маріуполь, ще 2015 року. А нині відомий прозаїк, лауреат Премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва – воїн-доброволець.

Вячеслав, до речі, багатодітний батько, захищає Україну пліч-о-пліч з бойовими побратимами-танкістами в підрозділі «Галицьких левів». А свою належність до творчої спілки журналістів підтверджує мало не щодня дописами, світлинами, відеозаписами на сторінці в соцмережі.

Стисло, інколи просто кількома влучними словами або місткою думкою, повідомляє про особисто бачене й пережите – під Києвом, у Бучі…

  До початку 2022 року Вячеслав дуже поспішав видати друком свій третій роман із серії «Морський вузол». Хотів устигнути зробити це до того, як рашистські загарбники розпочнуть повномасштабне вторгнення в Україну. А те, що «вони сюди полізуть», не мав сумніву – тому й описав у книжці атаку ворога на українське морське узбережжя. Видав роман про «сльози янголів», як і дві попередні свої книжки, російською мовою (згодом усі три твори мають вийти українською – це задум автора).

Третього квітня Вячеслав Савченко (він називає себе – Іспанець) повідомив з фронту:

Бог наказав янголам дбайливо підхоплювати душі загиблих захисників України ще до того, як їхні понівечені тіла впадуть на землю…

Це з моєї недавньої книги «Морской узел-3. Слёзы ангелов», сюжет якої саме про вторгнення орків. На жаль, я знав, що це відбудеться.

І абсолютно певен, що саме так зараз і відбувається: янголи підхоплюють ці очищені душі і стрімко прямують з ними просто до Бога.

З теплою заспокійливою усмішкою, з любов’ю…

Це не реклама.

Навіяло. Два дні в Бучі…

Обійняв.

  Сторінку письменника й воїна відвідую і рекомендую друзям. Це не реклама. Навіяло... Що саме? Світлина з чергового фронтового повідомлення й лаконічний коментар Вячеслава в бойовому однострої – це після майже півторамісячного перебування нашої країни та її захисників у «зоні високого ризику» (так журналісти інколи називають війни).

Іспанець написав:

Ситий вовк – собака» – жартую я, коли чую, що сильно схуд)

Маємо бути вовками.

Поки що…

Обійняв.

Оце фірмове письменницьке «обійняв» (аж ніяк не «вовче») і традиційне побажання «добра», як і закарбовані в читацькій пам’яті слова «ми – народ України» (з творів митця), вселяють силу й упевненість – наша нація здолає будь-якого ворога.

А проти зграй дикунів, що, як колоради, лізуть на чужі землі з «єдіной і нєдєлімой», поки що маємо бути вовками.

Сергій Шевченко

Фото: з відкритих джерел.

Див. також Вектор ньюз