Піший туризм, похід у гори (hiking) – це насамперед активний відпочинок і можливість поспілкуватися з природою. А ще справжнім шанувальникам земної краси гірські стежки дають змогу… робити добру справу. Яку саме? Розповім.

Почну з цитати. «Життя – це тільки мить, тож, по можливості, робіть цю мить яскравою і цікавою, – написала в соцмережі журналістка Вікторія, учасниця міжнародної програми захисту медійників «Резиденція в Косові» й дебютантка походу вихідного дня до заповідної частини Шарських гір на Балканах. – Зробіть те, що ніколи не робили, послухайте тишу на природі, або вирушайте у незвичну для себе подорож. Це прекрасна можливість для перезавантаження, яке так необхідне для повсякденного життя».

      У свій перший справжній гайкінг Вікторія вирушила у складі групи, в супроводі гіда. Це уможливили «Europe House Kosovo» й «Butterfly Outdoor Adventure» під керівництвом Ути Ібрагімі (Uta Ibrahimi), зазначила авторка. До слова, пані Ібрагімі – легендарна косовська альпіністка, яка зійшла на низку світових 8-тисячників, включно з Еверестом!

Рано-вранці група виїхала з Приштини й уже близько 09:00 була на околиці гірського поселення Запллудже (алб. – Zaplluxhë). За планом організаторів походу, назустріч цій ватазі з протилежного боку гірського пасма вирушила з села Вешали, що в Північній Македонії, ще одна група – від Європейського дому, який є в місті Тетові. Це був спільний транскордонний похід, відкритий для туристів і любителів активного відпочинку. Зустріч відбулася на прикордонній території біля озера Караніколла, розповіла Вікторія.

    До речі, це льодовикове озеро лежить на висоті понад 2000 метрів (для порівняння: найвища гірська вершина в Україні – Говерла – сягає 2061 метра над рівнем моря). Дорогою до озера мандрівників зачаровують заповідні краєвиди. «А яке чисте та солодке гірське повітря! Не скажу, що сім годин на гірських стежках це так просто, особливо, якщо за спиною рюкзак, та воно того варто. До того ж, організатори зробили все, щоб подорож була приємна й безпечна. Враження фантастичні. Навіть сильна злива на зворотному шляху надала подорожі тільки більшої привабливості та ексклюзиву», – поділилася враженнями журналістка, повернувшись до Приштини.

Справді, все так і було в суботньому поході – і чисте повітря, і ландшафти, і несподівані примхи погоди. От тільки злива в горах, як з’ясувалося, завадила деяким учасникам групи зробити оту добру справу, про яку хочу розповісти.

Так сталося, що троє учасників тургрупи, яка прямувала гірською стежкою до Північної Македонії, повернулися з походу раніше – тим же кам’янистим путівцем. Один зі «щасливців», яких не накрила злива, житель Приштини, симпатичний бородань Арді, на схилі гори розгорнув пластиковий пакет і пояснив супутникам: «Я збиратиму «треш». Це саме зроблять і наші друзі, коли повертатимуться від озера». На ходу він раз по раз нахилявся й підбирав обабіч стежки порожні бляшанки з-під різних напоїв, пляшки, обгортки енергетичних батончиків тощо. Впадали в око зім’яті сигаретні пачки, серветки, якісь шматки ганчірок... Навіть між камінням неподалік від гірського рівчака Арді знайшов на стежці відірвану гумову підошву від чийогось спортивного взуття.

    Весь той непотріб хвилин за десять наповнив пластиковий «смітничок». А до кінця маршруту в руках косовара було вже кілька таких щільно напханих пакетів, для яких він виділив місце в багажнику легковика, що супроводжував автобус із групою. Звісна річ, двоє супутників Арді (іноземців) на зворотному шляху так само долучилися до «оздоровлення Шарських гір» – назбирали навколо місця, де припарковано автобус, ще кілька пакетів сміття. Попередні групи, що приїздили сюди, на жаль, залишили по собі невдячну пам'ять.

    Піший туризм стає дедалі популярнішим. Мабуть, було б добре, як на мене, аби гумові рукавички й пакети для сміття мали в своїх наплічниках усі охочі мандрівники. І щоб самі туристи свідомо виявляли ініціативу в прибиранні, і щоб організатори походів пропонували долучатися до таких добрих справ. А ще ліпше – аби ніхто й ніде не смітив! Ні в горах, ні в парках, ні коло водойм. Це досягається вихованням – змалечку, в сім’ї, у закладах освіти й культури, у спортивних товариствах.

Коли кожний усвідомить, що любити природу – це означає дбати про неї, оберігати, захищати, тоді й добрими справами, про які розповів, не доведеться «лікувати» довкілля.

Сергій Шевченко

Світлини автора і Вікторії Кайдаш