Акція, про яку варто розповісти на сайті медійного фонду, не назвеш журналістською ініціативою. Але громадські діячі інформаційної сфери, творчі працівники та фахівці ЗМІ її охоче підтримали. Ба більше – стали безпосередніми учасниками ходи солідарності, хоча преса, звісна річ, там же виконувала і свої професійні обов’язки.

Акція відбулася на Балканах, у Республіці Косово. Оператори, фотографи, газетярі, автори цифрового контенту за підсумками події інформували про неї суспільство в той час, коли нині палає масштабна війна в Європі, а також тривали цьогоріч інші збройні протистояння в різних частинах світу. І давні війни також не минають безслідно. Косово, як відомо, чверть століття тому зазнало агресії Белграда. Серед наслідків етноциду на Балканах – вчинені воєнні злочини. Тоді десятки тисяч людей зазнали фізичного, психологічного, сексуального насильства, катувань, приниження людської гідності...

      Протести проти вчинення тортур, як і суспільна та державна підтримка жертв насильства, можуть бути різними. Однією з ефективних форм активізму, якою привертають увагу громадськості до таких болючих питань, вважається марш або ж масова спільна хода. Саме таку акцію провів 6 грудня поблизу Приштини Косовський центр реабілітації жертв тортур (KRCT - Kosova Rehabilitation Centre for Torture Victims). Виконавча директорка цієї громадської організації доктор Феріде Рушіті (Feride Rushiti) запросила до участі в ході солідарності й українців, зокрема журналістів, яким дуже близька тема викриття злодіянь рашистських окупантів та потреби покарання воєнних злочинців.

    Акцію провели в суботу за містом. Лоно природи. Гориста місцевість. Мальовничі лісові стежки. Крихітне озерце. Біля нього можна перепочити у просторій дерев’яній бесідці зі столами та стільцями (до речі, організатори неспішної ходи саме тут і пригостили учасників гарячою кавою, чаєм, охочі могли скуштувати круасан, попити води).

Місце проведення й рівень забезпечення акції дають змогу на ділі будь-кому подолати пішки відстань у 4–5 кілометрів. Це під силу й учасникам літнього віку, і навіть дітлахам-дошкільнятам. А неспішність ходи – це теж, до речі, важливий знак відповідальним державним установам, про що сказали учасники. Адже процес подолання травм, пов’язаних з насильством, не може бути обмежений якимось терміном, тут не йдеться про часові «перегони».

      Стартувала хода майже опівдні. На тутешній заповідній території, яку англійською мовою називають Blinaja National Park, живуть не лише птахи, чи дрібна звірина, а й олені. Хто помічав цих лісових мешканців – милувався й фотографував. І хоч того дня небо було хмарним, а ґрунтівка й кам’янисті стежки подекуди не позбавлені калюж, хода на свіжому повітрі бадьорила, а ще – сприяла знайомствам і спілкуванню. Водночас цей вихід зі звичної для містян зони комфорту мав символізувати часто-густо нелегкий, тернистий шлях, який доводиться долати у своєму житті біженцям.

Разом із громадськими активістами, дипломатами, правозахисниками підтримала акцію KRCT група медійників, серед них – фахові журналісти, представники керівних органів ВБФ «Журналістська ініціатива» й Національної спілки журналістів України. Взагалі цей захід, спрямований проти гендерно зумовленого насильства, ініціювали і провели в межах ширшої, глобальної кампанії – «16 днів активізму» (16 Days of Activism).

      Цікавим для преси було неформальне спілкування з людьми поза офісами (і для останніх, до речі, так само). Деякі іноземці самі виявляли ініціативу до розмови, коли чули українську мову. Так, керівник відділу політики, економіки та інтеграції з ЄС Представництва Європейського Союзу в Косові Богуслав Ґертруда (Boguslaw Gertruda) – поляк, який вільно володіє українською, легко знайшов спільну мову з двома киянами (автором цих нотаток, письменником, який упродовж останніх 25 років видав низку книжок історичної публіцистики – «Імперія терору», «Наган-країна», «Соловецький реквієм», Архіпелаг особливого призначення» та ін., і з Людмилою Мех, відомою у медійній сфері громадською діячкою, вона 2008 року відвідала у складі делегації української громадськості меморіали жертвам репресій в карельському урочищі Сандармох і на Соловках). Не дивно, що збіглися наші з паном Богуславом оцінки кремлівської політики геноциду – нищення України як у минулому (голодомори, терор, репресії), так і нині – в розв’язаній рашистами агресивній війні. Зупинити московських варварів і їхніх поплічників – це нагальна потреба, яка в інтересах миру й безпеки всього демократичного світу.

      Під час ходи солідарності спілкувалися з журналістами й посол Великої Британії в Косові Джонатан Гарґривз (Jonathan Hargreaves) та деякі інші іноземні учасники акції. До слова, у пана посла на персональній сторінці у фейсбуці на чільному місці бачимо гасло "SLAVA UKRAINI" – красномовна й гідна поваги позиція досвідченого дипломата, за плечима якого робота в країнах Близького Сходу, Африки, Європи. Серед співрозмовників журналістів на цій суботній ході були глава Представництва Єврокомісії в Косові Мері Енн Геннессі (Mary Ann Hennessey), а також заступниця голови Місії ЄС із забезпечення верховенства права в Косові (EULEX) Емілі Рахорст (Emily Rakhorst). Мужність жертв насильства – це не розділ, який треба закрити, вважає пані Геннессі, яка послідовно й активно демонструє підтримку людей, що пережили сексуальне насильство, «це правда, яку маємо шанувати, захищати та враховувати – стільки, скільки потрібно». 

    Пані Рахорст після обміну думками зробила селфі з українськими журналістами. А пані Геннессі так пояснила суть акції солідарності (як повільної ходи): «Ми приєднуємося до заклику до всіх відповідальних установ забезпечити орієнтований на жертв підхід, співчутливий, конфіденційний та вільний від бар'єрів – правових, адміністративних, фінансових чи соціальних. Визнання, як і прийняття та зцілення, має бути правом, що залишається доступним у будь-якому темпі, а не гонкою з часом». Процес подання заявки на визнання статусу постраждалого має залишатися відкритим і доступним, без дедлайну. Людина ж має травму, пов’язану з насильством, на все життя. І жертви тривалий час перебувають у процесі подолання наслідків. А штучне встановлення кінцевої дати цього процесу змусить когось і далі терпіти душевний біль. І далі мовчки страждатимуть усі ті, хто все ще може знайти в собі сили звернутися по захист і підтримку. Несправедливо обмежувати в часі законне право таких громадян.

Україні, яка нині переживає важкі воєнні часи, досвід Косова, напевно, ще стане у пригоді, кажуть наші друзі у Приштині.

Сергій Шевченко

Світлини KRCT, з фейсбуку та автора

  P.S. Коли група учасників ходи солідарності після «фінішу» сфотографувалася на згадку, а потім від’їжджала автобусом з місця проведення акції, журналістам-киянам надійшло повідомлення з України – посилання на публікацію Ганни Волкової «Про загиблого журналіста «ФАКТІВ» Ярослава Шапочку з’явилася стаття у Вікіпедії». Згадану статтю популярне видання вмістило саме 6 грудня, розповівши читачам про одну з акцій ВБФ «Журналістська ініціатива» –  нагадаємо, протягом року, що минає, актив фонду створив низку енциклопедичних статей про творчих людей і оборонців України. У будні й у вихідні робота медійників триває.

07.12.2025