Україна дає відсіч рашистському агресору другий десяток років. Але всі війни колись закінчуються. Тому маємо думати вже зараз не лише про прийдешню перемогу, а й про те, як жити після неї. Як лікувати численні болючі рани, завдані війною.

Смертельне протистояння залишає по собі зруйновані міста, порушену інфраструктуру, а ще – глибокі соціальні, психологічні та інші травми. Тіні війни ще довго житимуть у скалічених долях і пам’яті людей. Погляньмо, як розпадалася Югославія на Балканах. Там війни палали наприкінці минулого століття, однак і досі наслідки конфліктів відчутні. У цьому контексті для Києва може бути корисним досвід повоєнного відновлення Косова. Ця частково визнана держава після війни 1998–1999 років пройшла шлях від руїни до поступової стабілізації та розбудови сучасної європейської демократії.

Хтось може сказати: Косово не воювало так довго, як Україна, у Києва більший досвід опору загарбникам, що чинять геноцид. І все-таки Україні ще належить виконати найголовніше й найважче своє завдання – вигнати ворога з власної території за підтримки цивілізованого світу. У косоварів цей етап минув. Нагадаю, збройне протистояння сербських сил і Армії визволення Косова розпочалося 28 лютого 1998 року, а вже наступного, 1999-го, конфлікт у Європі припинило НАТО. Югославію бомбардували 78 днів – з 24 березня по 10 червня. Активна фаза боїв завершилася угодою й виведенням сербських військ.

Серед уроків Косова, яке проголосило незалежність 2008 року, є загальне розуміння того, як повоєнна держава «постає з попелу» і які труднощі переживає. Принагідно зауважу: Україна з політичних причин дотепер не визнала суверенітету наймолодшої республіки Європи. Але попри це зв’язки Косова з Києвом налагоджуються. Дружня Приштина солідарна з боротьбою українського народу проти агресора. Автор цих рядків мав змогу на власні очі спостерігати позитивні зміни останніх років, попрацювавши на Балканах у міжнародній журналістській програмі.

    На недавній зустрічі в Міністерстві закордонних справ та діаспори Косова, яку ініціювала Доніка Ґервалла-Шварц (вона нині виконує обов’язки міністра), українські журналісти мали змогу переконатися, що балканська республіка й далі твердо підтримуватиме боротьбу України за мир, свободу та демократію. Косово, як зазначила пані Доніка, стоятиме на стороні спротиву й рішучості українського народу в захисті своєї країни. «Наша солідарність з Україною випливає з того ж волелюбного духу і впевненості, що свобода слова і право жити вільно залишаються священними, недоторканними, непохитними й навіть не підлягають обговоренню, – запевнила пресу очільниця зовнішньополітичного відомства. – Свободу Україні! Slava Ukraini!»

Повоєнна відбудова країни – процес завжди тривалий і болючий. Він не обмежується відновленням зруйнованих споруд, шляхів сполучення тощо. Косовська модель передбачала роботу в кількох основних напрямах одночасно. Йдеться про потреби відновлювати житло й інфраструктуру, створювати ефективні інституції, розвивати економіку, працювати з травмами повоєнного суспільства.

Для України теж дуже важливо вибудовувати саме довгострокову стратегію системного відновлення держави і місцевих громад.

У процеси стабілізації життя, необхідних реформ Косово залучало великі міжнародні організації та установи, серед них ООН, ЄС, ОБСЄ, Світовий банк. Ця зовнішня допомога була як фінансова, так і експертна. Мова йде про побудову системи правосуддя, органів місцевого самоврядування, поліції. Україна в обороні своєї незалежності також має підтримку на міжнародній арені, за що вдячна партнерам і союзникам. Але досвід Балкан показує: ефективність допомоги зростає, коли держава чітко формулює власні пріоритети й не перекладає відповідальність за реформи на зовнішніх партнерів.

Біль війни, повернення біженців і ВПО

Не замовчуйте біль, радять фахівці, що працюють із травмами війни. Говоріть про завдані агресором лиха чесно й відверто – в родинах, школах, медіа. Частиною національної пам’яті мають стати документальні матеріали і свідчення очевидців, розслідування воєнних злочинів, історії полеглих героїв. Правда протистоїть спробам історичної міфотворчості тих, хто розпалив війну – так вважають у Косовському центрі гуманітарного права. Як пересвідчилися журналісти і громадські активісти з України, що відвідали центр, він працює системно й має цінний досвід у сфері меморіалізації (є відповідна публікація на сайті ВБФ «Журналістська ініціатива»: «“Один раз і ніколи більше”: крізь призму Косова бачимо трагедії України»).

«Косово після боїв на його теренах і злодіянь, вчинених сербською поліцією та югославським військом, по цей час відчуває гостру потребу утвердження справедливості, – сказала, відвідавши згаданий центр, учасниця журналістської програми, засновниця й очільниця всеукраїнського благодійного фонду Людмила Мех. – Це стосується пошуку зниклих безвісти, підтримки жертв насильства тощо. Створено механізми співпраці з міжнародними судами і трибуналами в розслідуваннях воєнних злочинів. І для України цей досвід актуальний. Без належного покарання винних і визнання проблем людей, що постраждали, важко досягти тривалого і справедливого миру».

Балканські країни так само, як це згодом відбуватиметься з Україною, проходили етап інтеграції вимушених переселенців. У повоєнні роки Косово мало справу з масовим поверненням біженців і внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Як бачимо в Приштині, успішними стали програми, що поєднували відновлення житла з підтримкою зайнятості населення та доступом до освіти й медицини. Україна нині має мільйони ВПО і громадян, що дістали за кордоном тимчасовий захист. Досвід косоварів свідчить: повернення людей можливе в безпечні умови, в країну, що має економічні перспективи та відновлені соціальні зв’язки у громадах.

У комплексі повоєнних проблем не оминути питань психологічної реабілітації, роботи з людьми, що зазнали травм, як моральних, так і фізичних. Це ще один важливий урок Балкан – увага до психологічного здоров’я. У Косові поступово розвивалися програми підтримки ветеранів, дітей, які пережили війну. Потребували допомоги й інші жертви конфлікту, зокрема особи, що зазнали сексуального насильства. Суспільство зрозуміло: психологічні травми, якщо їх ігнорувати, призводять до зростання соціальної напруги, поширення недовіри, насильства. Як вважають фахівці, з якими доводилося спілкуватися з цих питань у Приштині, інвестиції у психологічну реабілітацію можуть стати в повоєнній країні запорукою здорового суспільства.

Сила громадянського сектора

Важливу роль у відновленні Косова відіграли місцеві громади і громадські організації. Саме вони серед перших реагували на потреби людей, сприяли діалогу та примиренню. Україна вже має загартоване війною, достатньо зріле й активне громадянське суспільство. Досвід Косова лише підтверджує істину, що державі не варто стримувати, а слід підтримувати ініціативи знизу, на них спиратися в питаннях відбудови життя громад.

У повоєнному Косові сформувалося розгалужене громадянське середовище. Нині тут працюють у напрямах розвитку міжетнічного діалогу, примирення, та водночас, як уже сказано, документують факти важкого минулого (це має тісний зв'язок із правосуддям). Важливі психосоціальна підтримка осіб, що постраждали, розбудова демократичної культури та суспільних дискусій тощо. Громадські організації співпрацюють між собою і з міжнародними партнерами, щоб досягти сталого миру й соціального порозуміння.

Незалежна медійна платформа «Kosovo 2.0» (K2.0) допомагає створювати простір для міжетнічного діалогу через аналітичну журналістику, громадські програми та дебати. Висвітлює питання прав людини, соціальної справедливості та пам’яті про воєнний конфлікт. Уже понад чверть століття активно діє у Приштині й Косовський центр реабілітації жертв тортур (Kosovo Rehabilitation Center for Torture Victims – KRCT), який очолює доктор Феріде Рушіті. Організація забезпечує психосоціальну підтримку постраждалим внаслідок війни. До слова, засновницю й виконавчу директорку цього центру 2025 року номінували на Нобелівську премію миру.

      З пані Рушіті у Приштині спілкувалися українські журналісти, що пишуть про досвід косоварів, і представниці громадянського суспільства, зокрема приїздили з Вінниці матері воїнів-азовців (ГО «Об’єднання родин Незламні»), які упорядкували й видали книжки про полеглих синів. За організаційної підтримки Асоціації журналістів Косова громадські активістки презентували у Приштині книжки англійською і українською мовами «Янголи Маріуполя» і «Душа в місті Марії». Ці меморіальні видання зберігають пам'ять про героїчних оборонців Маріуполя. Такі контакти – на користь справі, вважають всі учасники цих зустрічей.

Дороговказ – європейський вибір

Курс на євроінтеграцію став для багатьох балканських країн рятівним якорем стабільності. Вибір перспективи членства в ЄС спонукав реформувати суди, боротися з корупцією, захищати права людини. І для України це абсолютно реальний шлях – повоєнний біль обернути на нову якість держави.

Балкани навчили того, що сталий мир потребує щоденної праці, тривалої, нелегкої, часто невдячної. Україна, яка має під боком войовничого сусіда, платить за свою свободу найвищу ціну, тож Київ, вигнавши окупанта, має право на майбутнє, в якому війна не повторюватиметься. Балканський досвід дає надію, що в нинішній ворожнечі, у протистоянні світів авторитаризму і демократії, у захисті цивілізаційного вибору, відновлення й оновлення країни неодмінно буде – навіть після найглибших ран.

Повоєнний досвід Республіки Косово – не універсальна модель, яку можна механічно перенести в українські реалії. Але балканські уроки подолання наслідків воєн маємо знати. Тут і потреба комплексного підходу до відновлення, і поєднання примирення та справедливості, і важливість інвестицій не лише в бетон і асфальт, а в людей, освіту, культуру. Безумовно, Україна має власний шлях і унікальні виклики. Проте досвід країн, що пройшли через війни, може допомогти уникнути хибних рішень і скоротити шлях до справедливого миру й суспільного прогресу.

Сергій Шевченко

Світлини автора

Джерело: «Вектор ньюз»