У Японії побачив світ спеціальний випуск видання, що пише про захист харчових продуктів і безпеку життя. Творчу ініціативу з підготовки цього спецвипуску виявив Джунічі Ковака – редактор, громадський діяч і благодійник. Він вирішив нагадати суспільству про прийдешні 40-ві роковини Чорнобильської катастрофи, адже досвід пережитої українцями трагедії зацікавив і Японію (на острові Хонсю, як відомо, 2011 року сталася масштабна аварія на АЕС «Фукусіма-1»).

Розповіді про Японський проєкт в Україні становлять зміст свіжого друкованого видання. У ньому є і нова стаття, підготовлена керівництвом ВБФ «Журналістська ініціатива».

Нотатки з пізнавальною інформацією пропонуємо читачам як нагадування про небезпеки внутрішнього радіаційного опромінення.

***

  Після катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року населення України дізналося про те, що небезпечно вживати в їжу забруднені радіонуклідами харчові продукти. Але знання – це не гарантія того, що люди будуть дотримуватися рекомендацій фахівців. У цій сфері не було, на жаль, системного контролю з моніторингом зміни впливу ізотопів на людський організм. Не було й належної просвітницької роботи. І нині бракує роз’яснень у медіа, в закладах освіти та сім’ях про дію внутрішнього опромінення на людський організм і загрози для здоров’я. Але в умовах розв’язаної Росією агресивної війни проти України багато чого змінилося. Зараз пріоритети виживання нашої нації лежать у площині збройної відсічі московським окупантам, які вчиняють геноцид.

    Як журналіст я раніше часто виступав у медіа на теми небезпеки внутрішнього опромінення. Розповідав про те, як потрапляють у харчові продукти радіоактивні ізотопи і як зменшити дозу опромінення, що спричиняє хвороби. Цією темою мене зацікавив Джунічі Ковака: його соціальна ініціатива вже майже півтора десятиліття відома як Японський проєкт в Україні. Пан Ковака і його однодумці сприяли тому, щоб на актуальній темі (надто після аварії у Фукусімі) зосередила увагу небайдужа громадськість в обох країнах. Адже і Україна, і Японія в різний час зазнали великої біди через катастрофи на атомних об’єктах.

Японці співпрацювали з громадською організацією «Надія», що в Київській області опікувалася проблемами переселенців із зони відчуження ЧАЕС. З 2015 року в Україні діє також партнерська Асоціація освітян за безпечне майбутнє. Її очолює житель Житомирської області Микола Слепенчук, директор школи в селі Піщаниця, що неподалік від Овруча. У селах Нові Мартиновичі й Овсюки в Полтавській області, Дівички й Ковалин (Київська область) та деяких інших, де живуть переселені сім’ї, до просвітницької діяльності також долучаються шкільні вчителі.

Спеціалісти і громадські діячі з Японії не раз відвідували Україну. Вони проводили дослідження в постраждалих від радіації районах, у населених пунктах Овруч, Народичі, Бігунь та інших. На півночі Київської області вивчали проблеми жителів села Радинка, яке межує з 30-кілометровою зоною відчуження аварійної АЕС. На прикладах оздоровлення дітей у районах, прилеглих до зони небезпеки, ініціатори проєкту доносили до жителів України практичні поради. Про набутий досвід і позитивні результати розповідають також у Японії.

Справді, кожна людина має дбати про власне здоров’я, важливо контролювати раціон на вміст радіонуклідів і знати, як це робити. У Києві інформаційну підтримку ініціативі активістів із Сайтами надали організації медійної сфери – фонд «Журналістська ініціатива» й Національна спілка журналістів України. Фонд організував і провів за рік до початку повномасштабної війни (навесні 2021-го) інформаційну кампанію «Здоров’я майбутніх поколінь», яку підтримали редакції низки медіа.

  Консультував японських активістів в Україні радіобіолог Микола Лазарєв, доцент Національного університету біоресурсів і природокористування України. Вчений не раз спілкувався і з представниками преси на теми впливу на організм малих доз радіації. «В Україні медики мають свої підходи до проблеми й свою методологію, – пояснював науковець. – Ми, радіобіологи, констатуємо, що учасники проєкту вжили рекомендованих заходів і в їхніх господарствах молоко стало на порядок чистішим. Пан Ковака запитує: «Як це поліпшило здоров’я дітей?» Я відповідаю, що медичні питання дуже специфічні, їх мають обговорювати фахівці. Якщо молоко ми очистили достатньо швидко, то це не означає, що так само швидко зміцниться здоров’я тих, хто його споживає. Є ж низка інших впливових чинників. Але в Україні так склалося, що після найгострішого періоду ядерної катастрофи медики живуть, так би мовити, своїм життям, а аграрний сектор, який має і досвід, і механізми, і заходи поліпшення якості харчових продуктів, живе своїм життям. І ці дві ланки, на жаль, майже не взаємодіють, а це погано».

Наприклад, провели експеримент у кількох районах, почавши з селища Народичі. Там десятиліттями ніхто не вживав жодних ефективних контрзаходів. Медики в межах своєї компетенції спостерігали за станом здоров’я людей, проте далі в процес ніхто не втручався. Пан Ковака дивувався: «Чому ніхто не розриває це замкнене коло, чому не роблять продукцію чистою?»

«Пояснюю, як в Україні ставляться до «чорнобильських» проблем, – каже доцент Лазарєв. – Якщо в більшості населених пунктів продукцію доведено до державних нормативів (скажімо, до 100 бекерелів на літр молока), то держава вважає, що своє завдання виконала. І далі в ці справи не втручається. Ми, науковці, весь час домагалися, щоб молоко хоча б відповідало державним гігієнічним нормативам. І це в більшості населених пунктів зроблено. А населених пунктів у країні – майже 2200. І залишилося 10–15 таких, у яких забрудненість продукції перевищує гігієнічні нормативи. На перший погляд, динаміка непогана. А японці кажуть – ні, це не так. Якщо забруднення продукції перевищує нормативи – це погано. Отож завдання не виконано. І вони мають рацію».

Радіоактивні цезій і стронцій – утворення абсолютно штучні, зазначає вчений. Вони з’явилися разом з ядерними технологіями і з ядерними аваріями. Тобто в довкіллі до 1945 року радіоактивних цезію і стронцію не було. Їх взагалі не існувало. А на цей час у нас вважається радіоактивно забрудненою територія, якщо поверхнева активність ґрунту – 185 тисяч бекерелів на квадратний метр. Ось до чого доведено довкілля ще за радянських часів з появою бойового і «мирного» атому! А що буде далі? Ядерні ж технології розвиваються.

«Пан Ковака вважає, що 100 бекерелів на кілограм харчів – це теж ненормально, – додає вчений. – У Японії норматив удвічі суворіший. І там є громадський рух, який на всіх рівнях не дає спокою своїм урядовцям і чиновникам, вимагає довести норматив вмісту штучних радіонуклідів до 1 бекереля на кілограм чи на літр харчових продуктів. Втім, навіть чинні нормативи в нашій країні дають ризик негативних ефектів удесятеро менший від того, який дають автомобільні аварії. Людина, приміром, може потрапити в Києві в автотрощу (і це теж погано, що в столиці чимало людей зазнають травм або гинуть на дорогах). А в класичній радіобіології, кажуть, достатньо навіть одного променя, щоб він негативно вплинув на генетичному рівні, а потім цей негатив може передатися нащадкам. Про те, що залишаємо прийдешнім поколінням, у нас, на жаль, не так турбуються, як у Японії. Вони про своїх нащадків дбають і цю стурбованість хочуть передати нам».

    Жителям районів, які поблизу АЕС зазнали радіаційного забруднення, фахівці радять застосовувати ефективні агрохімічні прийоми. Серед них – вапнування, рекультивація ґрунту (потрібно вносити в певних дозах мінеральні добрива, хімічні меліоранти). Також зооветеринарні заходи дають змогу в господарствах виробляти чисту продукцію тваринництва (спеціальний раціон харчування худоби, стійлове утримання тварин, застосування блокаторів, зокрема берлінської лазурі тощо).

Крім дезактивації продуктів, якщо сировина не була радіоактивно чистою, вчені радять кулінарну обробку або переробку сировини, щоб зменшити вміст радіонуклідів у готових виробах. Вчені рекомендують вживати не саме молоко, а продукти його переробки – сир, кефір, масло, бо в них вміст цезію значно менший. Важливо забезпечити жителям критичних територій повноцінний раціон харчування. Він має містити достатньо білків, харчових волокон та пектинів, вітамінів С, Е, А та каротину, солей кальцію, магнію, фосфору, калію, мікроелементів. І насамкінець – про вживання спеціальних продуктів, що містять блокатори всмоктування радіонуклідів. Це має бути вінцем згаданих вище заходів і діяти з ними в комплексі.

Можна навести приклади, як японські фахівці в межах їхнього проєкту допомогли поліпшити здоров’я дітям «чорнобильців» і жителям північних областей України. Японці робили хворим точкові масажі за спеціальною методикою, надавали ліки, фінансували оздоровчі заходи. Але, мабуть, найголовніше, що вони принесли в Україну своєю народною дипломатією і східною філософією – це небайдужість до чужої біди. Цінуємо їхнє бажання зробити надбанням широкої громадськості здобутки вчених у захисті від впливу радіації, насамперед – від внутрішнього опромінення.

  Ми також щиро вдячні друзям із Сайтами та всьому японському народові за солідарність і підтримку українців – освітян, журналістів, «чорнобильців» у час війни. Недарма громадський діяч і редактор друкованого видання пан Ковака за поданням фонду «Журналістська ініціатива» став переможцем у номінації «Медіа і доброчинність» Національного конкурсу «Благодійна Україна – 2022». І окрема велика подяка – колективу японської корпорації «Green Coop» за надану в 2022 і 2025 роках істотну фінансову допомогу організаціям медійної сфери.

Ми знаємо шляхетну мету і мрію пана Коваки та його колег – змінити міжнародні нормативи, щоб харчові продукти ставали набагато чистішими. Хай же лави прихильників безпечного харчування й тих, хто дбає про прийдешні покоління, поповнюються! Хай здоров’я і безпека життя будуть наріжним каменем поступу людської цивілізації.

Світлини Сергія Шевченка і з архіву ВБФ «Журналістська ініціатива»