Lagom – це шведська життєва філософія, яка означає баланс, помірність та принцип «саме стільки, скільки потрібно – ні більше, ні менше» (крилатий вираз шведів: «Lagom är bäst» – «у міру – найкраще за все», цим поясненням розпочала свій звіт з поїздки до Швеції Марина Тепленко, журналістка і громадська діячка у медійній сфері (НСЖУ, ВБФ «Журналістська ініціатива»).

Національна спілка журналістів України (НСЖУ), Шведська спілка журналістів (SJF) та Шведський інститут (Si) – ці організації реалізують спільний масштабний проєкт, покликаний трансформувати українське журналістське об’єднання за кращими європейськими стандартами. Мета ініціативи – зробити НСЖУ більш сучасною, ефективною та привабливою для молодих медійників і фрилансерів.

П’ять днів у Стокгольмі у складі делегації НСЖУ пролетіли, як один напружений, але неймовірно надихаючий день. 15 офіційних зустрічей, десятки дискусій, провідні редакції країни від найбільшого холдингу Bonnier News до суспільного мовника Sveriges Radio. Проте після повернення додому мої будні почалися із зустрічі у Вінниці з представником Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Вадимом Мазуриком. Його очі, повні щирого інтересу, та перше запитання: «Ну як там? Чого ви навчилися і що вони кажуть про нас?» змусили мене розкласти весь цей величезний емоційний і професійний багаж по поличках.

Швеція вражає. Вона закохує в себе своєю людиноцентрованістю. Але головне, що я зрозуміла за ці 5 днів: цей візит не був грою в одні ворота. Ми їхали по їхні професійні алгоритми, а вони дивилися на нас як на представників дивовижної нації, які попри все не зраджують ні своєї країни, ні принципів своєї професії.

  І от ми в місті на 14 островах – Стокгольмі. І дні, сповнені зустрічами в редакціях, видавництвах, професійних журналістських об'єднаннях та організаціях, вишах, на суспільному телебаченні та радіо. Містом ми пересувалися від одного колективу до іншого на метро або автобусом. До речі, для цього достатньо було на вході показати наш паспорт, на якому так стійко позирає український тризуб на світ.

Перший ранок почався, зрозуміло, у Спілці журналістів Швеції зі спілкування з Ульрікою Гіллерт (Ulrika Hyllert), президенткою Спілки журналістів Швеції, Вікторією да Сільва (Victoria da Silva), міжнародним секретарем Шведської спілки журналістів (Journalistförbundet).

Для мене цей вояж мав ще й особливу місію. Журналісти під час війни – не просто репортери, це літописці, документалісти історії, подвигів захисників. Саме тому я везла з собою особливий вантаж. Щоб засвідчити про Всесвіти наших захисників у серці Скандинавії.

Віднині перший том історій життя бойових медиків «Посвіт Пам’яті: медики Вінниччини – на варті життя» зберігається в найбільших і найвпливовіших журналістських організаціях Швеції. Для мене величезна честь не лише бути авторкою життєписів про наших янголів у пікселі, а й особисто передати шведським колегам подяки від наших військовиків. Слова вдячності, занотовані просто на синьо-жовтому державному прапорі, та скромні сувеніри стали символом того, що наша боротьба за волю – спільна. А коли шведські колеги осягали закомульовані сенси в зображеннях на магнітиках й закладках – вир їхніх емоцій складно передати. Коли я працювала над тими зображеннями, я й сама була вражена результатом! Як схожі за кольорами наші державні стяги стають додатковими крилами для символу журналістики – пера, яке із зображеннями гербів України та Швеції перетворюються на літак, котрий ніби на форсажі – злітає!

Швеція це розуміє. Шведський інститут в особі Маркуса Бомана чітко презентував свій підхід: «Зберігати й розвивати людський капітал України для майбутнього». На сьогодні інституція підтримує вже понад 240 проєктів допомоги нашій країні. І ця солідарність відчувається на кожному кроці.

Але солідарність у Швеції – це не лише про великі інституції, гранти чи журналістські стандарти. Її красномовні деталі, що свідчать про безкомпромісну позицію всього суспільства, ми помічали на вулицях Стокгольма щодня.

Це і коли око «зачепилось» на таку чітку у своєму посилі наліпку на вуличному стовпі: «Бан російським туристам!» Це й дипломатичний ляпас агресору просто в серці шведської столиці: частина парку Маріберг, що розташована безпосередньо під вікнами російського посольства, офіційно перейменована міською радою Стокгольма на «Місце вільної України». Тепер російські дипломати змушені щодня дивитися на цей символ нашої незламності. А ще тричі на тиждень проводяться проукраїнські акції проти агресії ерефії!

Коли шведські колеги, уважно вдивляючись в наші очі, запитували нас, як взагалі українські редакції й далі випускають газети та виходять в ефір в умовах щоденних бомбардувань, гуманітарних та енергетичних траблів, ми розповідали, показували примірники газет і з усмішкою (!?) відповідали тими чи іншими словами, але посил був той самий, адже просто любимо свою країну й хочемо жити в мирі в незалежній Україні: «We are just a little crazy»!

Але правда в тому, що наша «шалена» відданість професії та їхня щира, не прописана в жодних інструкціях солідарність – стали безцінними внесками в той самий надійний щит, який береже правду в часи найгустішої темряви.

  ...Редактори цих героїчних газет, чиї редакції працюють за якихось 10–14 кілометрів уздовж лінії фронту, були разом зі мною в нашій делегації. Вони особисто передали шведським колегам свіжі примірники своїх видань: «Вісті» – Олександр Кульбака та «Зоря» + «Вісник Богодухівщини» (Золочів, Харківщина) – Василь Мірошник. Зокрема, маршрут Василя Савича, який щотижня долає близько 400 км прикордонних доріг, щоб доставити газети читачам, зокрема в села за 1–5 км від кордону з Росією, британська Daily Mail назвала «найнебезпечнішим газетним маршрутом у світі». Розповідали, через яке пекло доводиться проходити, аби просто доставити наклад людям під обстрілами, а круті й досвідчені шведські профі моментально впадали в стан справжнього «гроггі». Це не було перебільшенням. Це був момент, коли європейський технологічний космос затамував подих перед силою людського духу. Або коли дізнались, що журналісти при собі обов’язково мають аптечку, турнікет, бандаж – така вона наша «буденна незламність».

В Україні через рашистський тероризм щодня зростає кількість ветеранів і цивільних з важкими ампутаціями, порушеннями зору, травмами. Тому шведський досвід безбар’єрності я вивчала з блокнотом, занотовуючи кожну дрібницю, яку ми конче маємо втілити вдома.

Там безбар’єрність – це не про галочку для звіту й не просто про наявність пандуса чи навігації. Це про атмосферу поваги. Це про те, коли простір апріорі створюється так, щоб будь-яка людина почувалася повноцінною.

Вразив мене й екопростір у стінах «Blå Kontoret», створений фрілансером Фредріком Нейманом. Це унікальна економічна асоціація, де близько 30 колег-медійників працюють як окремі ФОПи, але мають тут і потужну систему колаборації та глибокої турботи один про одного. 

І навіть меблі у шведських медіаофісах мають підтекст. Мені надзвичайно «зайшов» аспект облаштування просторів диванами та кріслами з високими бильцями і спинками. У наших реаліях це має колосальне психологічне значення – така конструкція створює відчуття захищеності, затишного «кокона», що мікшує тривожність, напруженість. А в разі найгіршого – зможе хоч трохи замортизувати чи захистити від уламків при ударі. Шведські медіакомпанії ніби змагаються між собою, хто краще й комфортніше облаштує зони для відпочинку та харчування працівників, бо психологічний стан людини тут – пріоритет.

Шведській медіакардіограмі достатньо повнокровно і стабільно функціонувати допомагають: ШІ, саморегуляція та гігієна реклами.

Ознайомлення з досвідом шведської медіасистеми почалося з ґрунтовного екскурсу від Джеймса Севіджа, співзасновника й директора The Local. Він окреслив три кити, на яких стоїть місцева індустрія: незалежність, співпраця та саморегуляція. Наступні зустрічі це лише підтвердили. Суспільні мовники, конкурентний комерційний сектор і сильні журналістські профспілки існують у повній синергії.

У медіагрупі ETC Андреаса Густафссона (прогресивна щоденна газета Dagens ETC) мене щиро захопив їхній підхід до роботи з аудиторією та сувора гігієна реклами. У них діє повне табу на рекламу алкоголю, тютюну та казино. Нам конче необхідно перейняти цей шведський принцип: заробляти медіа можуть і повинні, але здоров’я громадян і майбутнє дітей мають бути в абсолютному пріоритеті.

В Aftonbladet профспілковий лідер Конрад Кронсьо розповів, як це національне таблоїдне медіа й цифрова платформа віртуозно інтегрували ШІ у свою щоденну роботу. Вони вбудували ChatGPT безпосередньо у свій сайт, аби він м’яко та прозоро спрямовував читача, який шукає новини, саме на перевірені ресурси холдингу. Рівень автоматизації тут космічний, але увага до людей – земна і зворушлива. Комфорт будується й на дрібничках: від забезпечення обладнанням та апаратурою до безлімітного доступу до якісної канцелярії і специфічних засобів гігієни в туалетних кабінках. Роботодавець дбає, щоб у журналіста не було жодного побутового стресу.

Окреме кохання – це медіа Kvartal. Аналітичне ЗМІ, створене всього кількома журналістами-профі як некомерційне радіо (НГО), що виросло в потужне медіа з унікальним шармом. Воно повністю фінансується за рахунок передплатників і розвиває культуру чесних відкритих дебатів. Коли слухаєш Йонаса Нордлінга з Hotellrevyn, розумієш: саме так і має виглядати справжня профспілкова турбота – створення ідеальної екосистеми для творчості, де в медійника не болить голова про вигорання чи захист своїх прав.

У Стокгольмському університеті принципово: дезінформація як головний ворог. Окремим етапом стало занурення в освітній процес у цьому виші. Шведська система підготовки майбутніх колег докорінно відрізняється від нашої та має три основних аспекти:

1. Блокова система. Студенти не розпилюються на декілька напрямів одночасно. Вони беруть один конкретний курс, кілька тижнів повністю живуть ним, складають залік і лише тоді переходять до наступного.
2. Спрямованість на інфобезпеку. З першого курсу майбутніх журналістів навчають препарувати дезінформацію, верифікувати джерела та розпізнавати фейки.
3. Пріоритет практики. Теорії – пізнають через практику. Студенти працюють у редакціях нарівні зі штатними репортерами, маючи в кампусі доступ до топової техніки: від iMac для монтажу до професійних студій звукозапису. Технічна забезпеченість аудиторій вражала.

Шведське трудове законодавство звело профілактику вигорання до медичного діагнозу. Ми дізнались про те, що нам життєво необхідно адаптувати під українські реалії – намагатися хоча б і зараз, і після перемоги:

• Для медійників і роботодавців суворий принцип: повне табу на розв'язання робочих питань у позаробочий час.
• 5 тижнів гарантованої оплачуваної відпустки на рік.

 На моє запитання, чи практикують творчу відпустку для працівників у разі їхнього професійного вигорання, виявилося:

• Вигорання – це медичний кейс. Синдром вигорання тут – офіційний медичний діагноз. Пацієнт має право на реабілітаційну відпустку терміном до пів року з виплатою 80 % заробітної плати.
• І таки у Швеції культ людини. Як приклад: паритетний декрет! Відпустка для догляду за дитиною обов'язково ділиться між обома батьками (теж із компенсацією 80 % окладу) Але перший місяць після народження дитини – батьки обоє у відпустці для догляду за нею.

  А ще аспект гендерної чутливості: на рівні країни серйозно обговорюють право жінок на офіційні вихідні під час «критичних днів».

У кожного з нас уже було певне уявлення про Швецію: особливий, по-шведськи соціалізм, екологія, нордичний характер, нейтралітет.

Ця поїздка змінила мої стереотипи про цю країну. Особливо щодо інтровертості шведів. Ми побачили/відчули, що у шведському суспільстві є те, для чого не потрібні інструкції чи вказівки. Як приклад – для солідарності. Вона йде від серця й душі. Шведи без зайвих слів розуміють наш біль і нашу боротьбу з росіянським монстром. І вони роблять усе, щоб тримати тему України в топі світового порядку денного на п’ятому році повномасштабної війни.

Я, як і мої колеги, не могла відвести погляду від ноутбука нашого шведського колеги, Еріка Вімана з Expressen. На ньому наліпка українською мовою: «Щодня о 9:00 вшануй!». Він визнав, що для нього це святе. Ранок 24 лютого 2022 року Ерік зустрів у готелі поблизу Майдану Незалежності в Києві, а потім неодноразово повертався в Україну як фронтовий репортер. І він не стомився. І знову збирається на передову.

Або фрілансер Магнус Лейгал. На наше запитання, чи має він шалену страховку на випадок загибелі на фронті в Україні (ще один наш стереотип про іноземних військкорів), він відповів: «Ні, страхові компанії не йдуть на такі ризики на такій війні. Але редакція, яка замовила мені матеріали, просто запевнила мене, що в разі моєї загибелі не залишить мою родину без виплат. Мене запевнили, і цього досить». Для нас це звучало на рівні неймовірності, але в них це працює на рівні залізобетонної взаємної довіри.

У кабінеті головного редактора газети Expressen Класа Гранстрема (який, до речі, відділений від загального ньюзруму лише прозорим склом) на стіні висять три слогани. Один із них: «Стоїмо з Україною, доки це потрібно».

Навіть медіа, орієнтовані на читачів з «лівими» поглядами, проявили безкомпромісну позицію. Їхній головред зізнався: «Ми знали, що частина нашої аудиторії під впливом пропаганди не вважає росію однозначним агресором. Але для нас як для журналістів правда була очевидною. Ми з першого дня почали висвітлювати війну чесно, свідомо пішовши на фінансові втрати та відтік передплатників». Це повністю зламає стереотип, що шведська крона для них дорожча за далеку людську біду.

Висвітлення війни шведськими колегами напрочуд системне, активне та глибоке. Вони дивляться на трагедію не через суху статистику чи геополітику, а через реальні долі людей. Суспільні мовники SVT і SR, гіганти Dagens Nyheter, Aftonbladet працюють за найвищими стандартами протидії московській пропаганді.

Особлива подяка кураторці нашої навчальної програми Вікторії да Сільва, міжнародній секретарці Шведської спілки журналістів та нашому україно-шведському колезі Карлові Волкогону, завдяки йому в нас майже не виникало мовних бар'єрів.

А ще попереду в мене два окремі великі матеріали – інтерв'ю зі шведсько-литовським волонтером з 2014 року та історія родини полеглого за Україну шведського героя.

Марина Тепленко

Світлини авторки і з фейсбуку

02.11.2026