У березні й квітні 2026 року будуть 40-ві й 15-ті роковини найбільших у світі катастроф на АЕС, що сталися в районах Чорнобиля (Україна) і Фукусіми (Японія). Інформаційний партнер Японського проєкту – ВБФ «Журналістська ініціатива» – пропонує цикл тематичних публікацій, започаткованих статтею на сайті фонду «Дві біди українців: зовнішня агресія і внутрішнє опромінення».

Нагадаємо, в Японії побачив світ спецвипуск друкованого видання, що пише про захист харчових продуктів і безпеку життя. Цю творчу ініціативу виявив Джунічі Ковака – редактор і благодійник. Громадський діяч із Сайтами вирішив нагадати суспільству про прийдешні роковини атомних катастроф і поділився зібраними матеріалами з партнерським фондом в Україні.

    У свіжому виданні є, зокрема, спогади українського вченого Миколи Лазарєва. Його нотатки пропонуємо двома подачами у вигляді оповіді з незначними скороченнями.

Спогади, що стосуються 2013 року, вчений готував у Києві в «неробочій ситуації», як сам він зазначив, через блекаути і їхні наслідки, коли «працювати було майже неможливо».

* * *

  Поява пана Коваки в Україні, зокрема в інституті сільськогосподарської радіології, стала певною несподіванкою, згадує Микола Лазарєв. Спочатку була зустріч з координаторкою проєкту від України Тетяною Андросенко, яка звернулася до провідного експерта з питань радіоекології та наслідків Чорнобильської катастрофи професора Валерія Кашпарова. Він доктор біологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, очолює Український науково-дослідний інститут сільськогосподарської радіології (УкрНДІСГР) НУБіП України з 1998 року. Директор попросив науковця допомогти японській групі в її планах, відповісти на запитання. Той погодився, але в нього навіть гадки не було, що цей проєкт перетвориться у довгострокову практичну діяльність. Ковака-сан надіслав перелік питань, що його цікавили (відповіді на них ми подамо в наступній частині цієї публікації).

На той час майже всі практичні роботи наша держава припинила, згадує вчений 2013 рік. Його здивував сам факт того, що в Японії є ентузіасти, які можуть і бажають брати участь у заходах, здатних поліпшити ситуацію на забруднених радіонуклідами територіях України. Тоді думалося, що після аварії на АЕС «Фукусіма-1» іноземні колеги хочуть знайти якісь спільні проблеми і способи їх розв’язання. Але ж одразу після аварії в Японії до інституту приїздило багато делегацій і з ними київські вчені вже поділилися досвідом, який мали на той час. І ось – нова група майже з тими самими запитаннями.

    Згодом, після зустрічі, з’ясувалося, що Кавака-сан турбується про здоров’я людей (особливо дітей), евакуйованих з-під чорнобильської зони в інші регіони країни. Цікавиться, як вони почуваються у віддалені строки після аварії.

«Я пояснював колегам, що мої напрями роботи – сільськогосподарська радіологія і я не оцінюю стан здоров’я населення, – казав Микола Лазарєв, адже йдеться про науковий супровід виробництва з метою забезпечення населення якісними, з погляду радіології, харчовими продуктами. – Група гостей на чолі з паном Ковакою спілкувалася з людьми, евакуйованими з найбільш забруднених територій. Я вже думав, що ми більше не зустрінемось, але несподівано знову приїхала координаторка від України й каже, що Ковака-сан хоче особисто побувати в цих самих забруднених регіонах, ознайомитися з проблемами людей, які з різних причин залишилися в населених пунктах, віднесених до зони обов’язкового (безумовного) відселення. Мене знову запросили супроводжувати японських колег у Народицькому й Овруцькому районах Житомирщини. Я розповів їм про основні проблеми цих поселень у сільгоспвиробництві (радіоактивна забрудненість продукції) і як можна поліпшити ситуацію».

Мова йшла здебільшого про якість харчів тваринницького походження у приватних господарствах. Там люди випасають корів на природних пасовищах (неокультурених землях). Молоко і м'ясо перевищували державні нормативи (молоко – 100 БК/л, м'ясо – 200 Бк/кг). Наприклад, у Народичах на той час молоко містило радіоактивний цезій на рівні 200 Бк/л, а м'ясо – понад 400 Бк/кг. Дози внутрішнього опромінення населення за такими показниками сягали 80 %. Ковака-сан організував моніторинг радіоактивного забруднення в десятках населених пунктів згаданих районів, щоб самому проаналізувати результати щодо вмісту радіонуклідів у харчових продуктах. А надто в молоці корів і картоплі, бо вони становили основу раціону селян.

  «Мене дуже здивувало, що Ковака-сан оперативно організував і профінансував програму допомоги мешканцям селища Народичі й забезпечив на достатньо тривалий час багатодітні родини чистими продуктами, – додає київський вчений. – Я знаю, що така програма була реалізована й серед родин, евакуйованих у «чисті» регіони Київської і Полтавської областей. Крім того, фонд пана Коваки забезпечив програму виробництва комбікормів з доданими в них сорбентами – для годівлі корів приватного сектору, що випасалися на проблемних кормових угіддях. Радіоактивність молока цих корів у пасовищний період знизилася в 10 разів, а це означає і зниження ризику негативного впливу радіації на організм мешканців Народичів. Також Ковака-сан організував і профінансував часткове окультурення природних пасовищ (фрезування поверхні ґрунту, внесення вапна й калійних добрив), що знизило радіоактивність пасовищної трави. На деякі запитання пана Коваки («Якщо можна знизити рівні радіоактивного забруднення харчів, то чому державне керівництво цього не робить?») я не мав відповіді...».

Микола Лазарєв не раз бував на зустрічах японців зі школярами, вчителями, лікарями. Там гості обговорювали проблеми здоров’я дітей і як можна знизити вплив радіаційного фактора. На Поліссі ж, як відомо, люди традиційно багато споживають дарів лісу, а вони (ягоди і гриби) критичні з погляду потрапляння радіонуклідів до організму. Вчений бачив, як батьки й педагоги обіцяли вилучити ці продукти з раціону дітей і дорослих, а також згодом звітували про відсутність удома тих проблемних харчів.

    «Окрім цих зрозумілих для мене подій, за які я дуже вдячний особисто керівникові японської групи, Ковака-сан ознайомлював дітей з культурою його народу, показував елементи бойових мистецтв, розповідав на власному прикладі, як зберегти здоров’я у зрілому віці, – розповів київський науковець. – Найбільше дивувало те, що пан Ковака запрошував з Японії майстрів з мистецтва східних технік масажу, і особливо вразив випадок, коли дитина до восьми років не ходила (мала вроджені вади розвитку), а після серії процедур хлопчик встав на ноги й пішов самостійно. Для мене це було диво. Це те, заради чого варто працювати й жити. Доземний уклін вам, пане Ковака, і вашим колегам».

(Далі буде)

У наступній публікації – розповідь про зустріч з японською делегацією в Українському НДІ сільськогосподарської радіології (запитання й відповіді).

Пресслужба ВБФ «Журналістська ініціатива»

Світлини Сергія Шевченка і з архіву ВБФ «Журналістська ініціатива»

21.02.2026